Як ветеран АТО привчає українців до якісної їжі — досвід м’ясного магазину "Баранчик Шоні"

Ветеран АТО Сергій Райхман чудово знає, як виглядає людина, яка смачно їсть. Разом з подругою Оленою вони під Києвом відкрили м"ясний магазичник "Баранчик Шоні", в якому можна придбати винятково свіже охолоджене м'ясо, а також соуси зі всього світу.

Перший бізнес-досвід здобув у Мурманську

Зелені стіни і оббиті деревом вітрини — це перше, на що звертаєш увагу у м"ясному магазині "Баранчик Шоні". Два роки тому його в Софіївській Борщагівці відкрив ветеран АТО Сергій Райхман.

- У мене нетиповий м"ясний магазин. Він мав би бути з білими стінами та оббитий білою плиткою. Вважається, що саме такий дизайн і сприяє продажам м"яса. Вам не обов"язково він має подобатись, але має сприяти тому, що вам захочеться залишити там свої гроші, — пояснює Сергій Райхман.

У бізнесі чоловік не перший рік. Ще до війни у Сергія уже була власна справа у Мурманську.

- Це було ще задовго до АТО. Я спершу їздив до Москви на заробітки, а потім вирішив осісти у Мурманську. Тут займався клімат-контролем, тобто встановлював кондиціонери та вентиляцію на підприємствах. Справа була невелика, але мені це дуже подобалось і приносило кошти.

Ветеран АТО Сергій Райхман. Фото: Е. Солдатова

Однак з початком російської агресії в Криму бізнес Сергія почав занепадати. Мурманськ — невелике місто з населенням лише 300 тис. Вся Мурманська область — це 1 млн. Там усі один одного знали і знали, що відбувається насправді.

- Коли я побачив кадри захоплення Криму, у мене не було жодних сумнівів, що це російські військові та російська військова техніка. В Мурманську дві потужні військові частини — одна в Спутніку, а друга в Печензі. Росіяни хотіли убивати українців. Це дуже відчувалось на побутовому рівні.

Росіяни ніби чекали, поки їм дадуть команду "фас". Коли почались військові дії в Україні, вони поїхали воювати на Донбас. Потім в Мурманськ уже повертались "двохсоті".

В Україну Сергій повернувся у березні 2015 року, коли знаходитись у Мурманську вже стало нестерпно. До того ж, родина, яка тримала українця в Росії, на той момент уже розпалась.

- Я приїхав в Україну і прийшов у військкомат у Васильків. На мене дивились, як на дивака. Це ж уже був не 2014 рік, коли черги стояли добровольців, — пояснює Сергій, наливаючи запашну каву у горнятко.

Як пояснює ветеран, спершу він хотів потрапити до десантників, однак потрапив у розвідку. Разом зі своїми побратимами вивчили кожен камінчик у Луганській області. Всього на фронті Сергій пробув 8,5 місяців. Демобілізувався на початку 2016 року.

Асортимент "Баранчика Шоні". Фото: Е. Солдатова

"Якби не цей магазинчик, я б уже емігрував"

Ще коли Сергій жив у Мурманську, кілька разів бував у Норвегії. Це лише 240 км морем. Як зізнається ветеран, йому там дуже подобалось. Зовсім інша атм

осфера. Норвежці не женуться за зовнішніми проявами свого достатку — будинки у них зручні, але без надмірностей, автомобілі теж функціональні. Ніхто не буде їздити на джипі лише тому, що так модно. Після демобілізації у нього були думки поїхати туди або в Ірландію, де в нього є друзі. Однак знайомство з волонтеркою Оленою змінило попередній намір ветерана.

Ідея м'ясного магазину так захопила ветерана, що він вирішив залишитись в Україні. Незвичну назву для магазину "Баранчик Шоні" вигадала сестра Олени.

- Якось ми їхали з Оленою та її сестрою, яка співала пісеньку з мультика "Баранчик Шон". Вона здалась мені вірусною, і ми не змовляючись вирішили назвати наш магазин саме на честь цього мультяшного персонажа. Це дає і свої плюси — завдяки такій назві магазинчик знають чи не всі діти на районі.

Втім, як стверджує Сергій Райхман, місце для магазину обрали не дуже вдало. Так вийшло, що спочатку робили, а вже потім читали про це.

- Як вже потім я дізнався, треба було робити магазинчик біля метро або біля густонаселених житлових комплексів. Хоч і тут ми маємо хороші продажі і постійних покупців, однак поки вони не працюють так, як мали б.

Українці мають вчитись їсти якісну їжу — Сергій Райхман. Фото: Е. Солдатова

Всього ж на відкриття м'ясного магазину у Сергія пішло $7 тис. власних заощаджень, які вдалось повернути уже через 10 місяців. Крім того, допомогли друзі: один поклав плитку, інший — сантехніку. Електрику для власного магазину Сергій зробив сам.

- Мене інколи питають, чи брав я гранти для бізнесу. Відповідаю, що мої гранти — це мої друзі. Фактично відкрити магазин вдалось у першу чергу завдяки їм.

Так вийшло, що війна повністю змінила моє коло спілкування. Усі мої друзі зараз це ті, хто пройшов війну.

"Українці дуже консервативні — майже не їдять яловичини"

Коли вони тільки почали, у Сергія та Олени взагалі не було ніякого досвіду роботи з м"ясом. За словами Райхмана, спершу в магазинчику продавали домашню свинину.

- Ми тоді думали, що це і є еко-продукт. Для цього ми домовились з Василем з Черкаської області. Кожного четверга він привозив сюди свиней і ми їх тут розбирали прямо в цьому магазині. Інколи були і комічні ситуації. Приходять до мене люди за м"ясом у вівторок, а м"яса немає. Василь тільки в четвер привозив. Однак потім я помітив, що люди більше люблять магазинне м"ясо. Воно більш красиве на вигляд, має інший колір та іншу структуру м"язів.

Зараз в магазині продається свинина лише з бійні у Пирятині. Кожен день Сергієві привозять нове м"ясо.

- Ще як ми почали, то поставили собі за ціль продавати лише якісну продукцію. Якщо будеш продавати погане м"ясо, то про це дуже швидко дізнаються, і тоді до мене ніхто не прийде. Тому м"ясо у мене охолоджене і зберігається лише один день. Те, що ми не встигли продати, переробляю на фарш, з якого ми потім робимо пельмені, — розповідає Сергій.

"Баранчик Шоні" зсередини. Фото: Е. Солдатова

Крім свинини, у "Баранчику Шоні" продається курка та яловичина. При цьому яловичини Сергій продає у 8 разів менше, ніж м"ясо свиней.

- Яловичина у мене дуже якісна. Її мені поставляють мої партнери турки, вони забивають корів по спеціальних технологіях. Тому це не просто м"ясо, це халяль. Втім більшість моїх покупців — це українці, які переважно звикли до свинини. Взагалі люди дуже консервативні — я їм пропоную спробувати щось нове, а вони не хочуть.

На замовлення Сергій продає м'ясо кроля та нутрії. Як запевняє Сергій, м'ясо нутрії дуже ніжне і найкраще смакує на українських широтах.

"Мої головні конкуренти — це стихійні ринки"

- Після повернення з АТО мене вражають люди. Хоча ми й пережили потрясіння, але насправді мало що змінилось. Люди в Україні не харчуються, а наїдаються. Для мене їжа — це палило, яке використовується для побудови організму. Краще з"їсти менше, але краще, ніж наїстись картоплі. Однак поки, на жаль, в Україні це мало хто розуміє, — пояснює Сергій Райхман, нарізаючи сир, що теж продається у магазинчику.

Крім м"яса, у "Баранчику Шоні" можна купити крафтові сири українських виробників, а також соуси до м"яса з усіх країн світу. Найекзотичніші — з Колумбії, Таїланду, Китаю.

- Щоб придбати соуси вже не потрібно їхати далеко. Все вже є в Києві. Однак біда втім, що люди звикли неякісно харчуватись. Досі люди продовжують їздити на стихійні ринки, де купують обвітрене м"ясо, на якому сиділи мухи, лише тому, що воно на три гривні дешевше. Якраз такі ринки і є моїм головним конкурентом.

Сергій у "Баранчику Шоні". Фото: Е. Солдатова

Кілька місяців тому майже навпроти "Баранчика Шоні" відкрився інший магазин, де продавали не завжди свіже м"ясо. Однак люди продовжували його купувати.

- При цьому вони купують це м"ясо не лише для себе, але й для своїх дітей. Для них стоїть завдання нагодувати дитину, але це не правильно. Важливо не скільки, а що саме їдять діти. Наприклад, ви можете годувати дитину всіляким непотребом, а коли у неї підніметься ацетон, то прийдете до мене за яловичиною.

Однак такого не повинно бути — українцям треба навчитись любити себе. Не гребти усе під себе, а саме любити.

"Моя мрія — будиночок над річкою Шеллефтеельвен"

Говорячи про малий бізнес, Сергій Райхман відмічає, що нині дуже просто відкрити власну справу.

- Мені ще ніколи не було легко вести бізнес. Достатньо було отримати дозвіл від сільської ради на торгівлю — і все. Сприяє малому бізнесу і мораторій на перевірки. Тому я б рекомендував усім бажаючим нині спробувати себе у малому бізнесі. Адже малий бізнес дуже гнучкий та еластичний. Нині я, наприклад, продаю м'ясо.

Якщо люди одного дня перестануть їсти м'ясо, то я завезу сюди їжу для веганів і буду в виграші. Великому бізнесу перелаштуватись буде складно.

Нині ж у планах на майбутнє у ветерана — відкриття ще одного м'ясного магазину. Правда, Сергій ще не знає, де він буде. Але ветерана не полишають думки про Швецію.

Источник